За матеріалами Новопсковського краєзнавчого музею.

Досліджуючи документи, колекції предметів, спогади очевидців, що зберігаються у краєзнавчому музеї, стосовно подій та людських доль у роки Другої світової війни, розумієш, що за героїчною величчю перемоги приховано трагедію нашого народу.

198 днів окупації – які вони для жителів Новопсковського району?

Відомий український поет, Павло Усенко був фронтовим кореспондентом, ішов з військами територією нашого краю, у липні 1942 року написав такі рядки:

                                  Тривожно зблискує Айдар,

                                   Вода кривавиться до дна.

                                   Прийшла і в ці краї біда,

                                   Прийшла і в ці краї війна.

                                   Стікає з тебе сто потів,

                                   І втома валить тебе з ніг,

                                   І я напитися хотів,

                                   Але не зміг, але не зміг…

Зі спогадів Шестопалової Наталії Іванівни: «Було спекотне, закривавлене війною літо 1942 року. По селу гуляли німці, рискали по хатах, збираючи провізію та все, що впадало їм у вічі. Німецька комендатура встановила новий порядок у селі. З’явилися листівки, у яких німці запрошували молодь до Німеччини, обіцяючи щасливе життя…».

У районі були створені підпільні групи в  Кам’янці,  Макартетиному та  Білолуцьку. В Новопскові організованого підпілля не існувало, бо всі, хто займав районні керівні посади та міг вести підпільну роботу, були заарештовані та розстріляні на березі Айдару 4 серпня 1942 року. Список цих людей точно не відомий, але деякі прізвища вдалося встановити: Й.Литвинов, І. Колпаков, Д.Бублик, В. Бондар, Ф.Ковальов,  А.Воловик. Їх прізвища викарбувані на плитах меморіалу.

У Новопсковському краєзнавчому музеї є документи, що стосуються підпільного руху, зокрема, кам’янської групи. Вона складалася з мобільної групи - оточенців, які залишилися на території району та розвідувальної групи. Першою керував офіцер Геннадій Леонідович Харитонов. А другу, очолив Митрофан Олексійович Волошин. До неї входили місцеві молоді люди: Дмитро Меженський, Макар Комаров, Микола Бабенко, Дмитро Каркачов, Іван Ващенко, Андрій Кравцов, Василь Колесник, Іван Білянський та Марія Лісічкіна.

На жаль, кам’янська розвідувальна група не мала досвіду підпільної боротьби, це призвело молодих людей до грубих помилок під час операції проти поліцаїв с. Донцівки та німецьких офіцерів, які прибули до с. Кам’янки. Члени групи обеззброїли офіцерів і вели їх на розстріл на околицю села. Одному з офіцерів вдалося втекти. Наступного дня Кам’янку оточили німці. Частина підпільної групи була заарештована. А.Р. Кравцов, М.А. Бабенко, І.Ф. Ващенко, Д.В. Каркачов, солдат із оточенців Попов (ім’я, по-батькові не відомі) були розстріляні. Волошин та Комаров були страчені через повішення.

Білолуцька група підпільників діяла в іншому напрямку. Керувала нею вчителька Білолуцької середньої школи – Чернишова Марія Федотівна. До війни була класним керівником випускного класу, вона змогла прищепити учням любов до рідного краю та свого народу. З перших днів молоді люди проявили себе без наказів уповноважених осіб. Вони збирали зброю, виводили з ладу сільськогосподарські машини, крали продукти, що німці забирали у населення та віддавали їх вдовам та багатодітним родинам. Чернишова відразу здогадалася, хто цим займається, тому зібрала юнаків для розмови. Так і розпочала свою діяльність група. До неї входили: Олександр Полупан, Іван Графов, Володимир Ярошенко, Іван Шехавцов, Сергій Гудзеватий, Василь Кулик – всі вони вихованці М.Ф. Чернишової.

Володимиру Ярошенку вдалося вступити до поліції, І. Шехавцов  влаштувався писарем, а Євгенія Платонова – прибиральницею. Василь Кулик залишав біля криниці листівки з короткими фронтовими зведеннями. Багато солдат-оточенців з надійними документами, що виготовив І. Шехавцов на викрадених бланках,  пробрались до лінії фронту.

Молодші підпільники – Василь Кулик, Сергій Гудзеватий, Сашко Полупан та інші, вибирали складні ділянки рельєфу, де пролягали німецькі лінії зв’язку та вночі знімали там дроти й ховали у лісах,  лісосмугах,  ярках, що дуже  ускладнювало життя німецьким зв’язківцям.

Звісно, діяльність групи розлютила начальника білолуцького куща поліції Новошицького, тому за Чернишовою було встановлено таємний нагляд.

Довідки, викрадені І. Шехавцовим, не тільки рятували життя тому, хто їх надавав, але і наражали на небезпеку всіх, хто був причетний до їх виготовлення. Марія Федотівна Чернишова виписала довідку громадянину Нікітіну, який  збирався пробиратися до лінії фронту, але його затримали поліцаї у Чертківському районі Ростовської області. Нікітін виказав Чернишову, її заарештували. Коли проводили обшук, то знайшли заяви-зобов’язання всіх членів підпільної групи з їхніми особистими підписами. Це і стало початком кінця білолуцької групи, трапилося це 10 – 15 грудня 1942 року. Чернишову було ростріляно, а разом з нею молодих підпільників: Олександра Івановича Полупана, Івана Сергійовича Графова, Тимофія Йосиповича Ткаченка, Володимира Миновича Ярошенка, Івана Олексійовича Шехавцова, Євгенію Корніївну Платонову, Надію Дмитрівну Дуракову,  Антоніну Степанівну Ульченко. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять усіх, хто поклав власне життя за свободу й мир нашого народу.

Декілька тижнів молоді люди не дожили до 23 січня – дня вигнання нацистських окупантів з території нашого краю. Новопсковщина, зрештою, як і вся Україна переживає непрості часи. У контексті збройного конфлікту вкрай актуальним питанням залишається відтворення та популяризації правдивої історії, висвітлення української його сутності.